Партійні легіони Януковича вийшли на кордон 1939 року по Збручу. Там на них уже чекає "Свобода".

Головний підсумок минулих місцевих виборів - грунтовна перефарбування політичної карти країни. Партія Регіонів - вже не партія тільки Південно-сходу. Вона, судячи з підсумків виборів за партійними списками в облради, взяла більше всіх голосів і в майже всіх областях центру країни (виняток - Вінницька та Сумська область, де гарний показник отримали маловідомі партії, ведені мерами облцентрів). А "місцева" влада регіоналів поширилася аж до кордонів УРСР 1939 року - по річці Збруч. А по той бік річки також відбуваються глобальні політичні зрушення. Там на зміну помірним "помаранчевим" націоналістам приходять націоналісти чистого розливу або місцеві лідери типу Балоги в Закарпатті. До чого це все призведе і як буде уживатися України Януковича з України Тягнибока - поки питання.

Переможець

Навіть при окремих дуже великих провалах (програш у боротьбі за посаду мера Запоріжжя і скандальна боротьба за мерство в Харкові між Кернесом і Аваковим - див. стор 4) Партія Регіонів - явний переможець виборів. За даними загальнонаціонального екзит-полу компанії GFK, за партійними списками до облради вона взяла 36,2%. Це дуже хороший результат для того, щоб взяти більшість у місцевих органах влади з південного сходу і центру країни, але занадто малий, щоб влади можна було б звинуватити в глобальних фальсифікаціях.

Янукович. Після місцевих виборів серйозно просунувся на Захід

Успіх регіоналів тим більше дивний, що з часу приходу до влади вони не зробили жодного яскравого популістського кроку - навпаки, піднімали ціни на газ і закручували гайки по лінії податкової. А якщо і підвищували зарплати - то по мінімуму. Немає видимих проривів і на ниві боротьби з корупцією. Крім того, дуже невдало склалися для ПР зовнішні обставини - неврожай через засуху, піднявши ціни на продукти, і стагнація світової економіки, яка не дала очікуваного зростання експорту. В актив регіоналам можна записати стабілізацію політичної ситуації, дружбу з Росією, реанімацію Євро-2012 і фонтанування різними проектами реформ з модернізації країни. Мабуть, народ все ще готовий видавати партії влади кредит довіри. Але до парламентських виборів 2012 року він напевно розсмокчеться (якщо не буде якихось очевидних звершень).

"Прийшла команда реальних справ", - пояснює по-своєму секрет успіху губернатор Кіровоградської області Сергій Ларін - мабуть, головний герой цих виборів у стані регіоналів. Споконвічно бютівська область в центрі країни раптом видала для ПР показники кращі, ніж у ряді східних і південних регіонів - понад 40% за даними екзит-полу (і це без сумнівних ігор у клони "Батьківщини"). А з урахуванням того, що кандидати Ларіна перемогли ще й у більшості мажоритарних округів, губернатор може всерйоз розраховувати на формування більшості в облраді тільки на основі ПР. Добре, з точки зору Регіонів, виступила і Дніпропетровська область, ведена губернатором Олександром Вілкулом, якому вдалося дуже вміло розрулити складну ситуацію з виборами мерів Дніпропетровська (їм залишився Іван Куліченко) та Кривого Рогу (ним став батько Вілкула).

Переможені

Як би не хвалили себе регіонали, все ж потрібно бути дуже бездарної опозицією, щоб не скористатися підвищенням цін буквально на все. Саме такою опозицією і виявилася "Батьківщина", яка програла майже скрізь (13% в цілому по країні, за даними екзит-полу). Правда, не можна скидати з рахунків той факт, що саме проти бютівців працювали всі передвиборчі технології влади. Повна ганьба влади - це реєстрація у Київській та Львівській області клонів "Батьківщини", які закрили шлях на вибори в цих регіонах партії Тимошенко. Але навіть з урахуванням цього фактора головною винуватицею своєї поразки стала сама Юлія Тимошенко: хоча її попереджали (у тому числі оточення), що загравання з націоналістичним електоратом веде до лав маргіналів, вона вперто продовжувала робити акцент на мало хвилюють Центральну Україна темах української мови та оренди Чорноморського флоту. Так що отримала Тимошенко, що хотіла - тобто втратила весь Центр і залишилася лише частково на Заході, який все одно ніколи її до кінця не прийме.

Є, правда, у лідера "Батьківщини" два промінчика світла в темному царстві - Харків і Запоріжжя, але навряд чи їй варто спокушатися з цього приводу: тут мова йде про прорахунки губернаторів, які занадто понадіялися на авторитет Партії Регіонів в цих містах, який, на їхню думку, міг витягнути наверх будь-яку кандидатуру. Виявилося, що не будь-яку.

Сюрприз від "Свободи"

Зростання показників "Свободи" передбачався абсолютно усіма. Щоправда, мало хто міг передбачити, що у результаті це може вилитися в 5% і четверте місце по країні (за даними екзит-полу), але головним все ж для Олега Тягнибока є інше: його партія стала головним представником усієї Галичини (вона контролюватиме облради в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях). І якщо успіх Тягнибока у Львівській області може порозуміються проблемами "Батьківщини", то в Івано-Франківській області проблем у Тимошенко не було, але вона все одно програла. Секрет успіху "Свободи" в тому, що вона є найбільш послідовною з усіх опозиційних сил, які тупцювали на полі націоналістичного електорату (а там зібралася майже вся опозиція).

Спостережуваний перехід Західної України до Олега Тягнибока в експертному середовищі вважається вигідним влади. Тягнибок, з його націоналістичними переконаннями, на відміну від "всеїдною" Тимошенко, не зможе вирости в загальноукраїнського лідера, а значить, і не зможе скласти серйозну конкуренцію Януковичу і Партії Регіонів. І це, напевно, справді так. Але "Свобода", якщо її депутати не будуть підкуплені ПР, цілком може грунтовно закріпитися на Західній України, ставши тут реальною владою. А звідси - один крок до організації потужного опору центральному уряду та зростання сепаратистських настроїв на Галичині. І не виключено, що Янукович (а разом з ним і вся країна) ще набереться клопоту з "зручним" Тягнибоком.

І юний жовтень попереду!

Компартія в черговий раз посоромила провісників з націонал-демократичного табору: у той час як самі вони перемістилися до лав маргіналів, бійці Петра Симоненка збільшили свій електорат. КПУ виявилася єдиною партією, яка виглядає органічно в лавах нинішньої влади. Її виборців не лякає "союз з олігархами з ПР", які насправді є роботодавцями прихильників КПУ. Більше того, для виборців Півдня і Сходу комуністи є найбільш послідовною частиною нинішньої влади: в той час як ПР намагається грати роль "партії всій Україні", КПУ неухильно захищає гуманітарні цінності цих регіонів. Тому успіх Симоненко є дзеркальним відображенням успіху Тягнибока: так само, як "Свобода" відображає настрої ідеологізованою частини Заходу, КПУ відображає настрої ідеологізованою частини Сходу і Півдня. І чим більше ПР буде тягнути з виконанням своїх гуманітарних обіцянок (перш за все, з прав російської мови), тим більше шансів у комуністів буде на нарощування свого показника.

"Регіонали"

"Регіонали" - це не тільки Партія Регіонів. Правильніше було б назвати так партії, для яких базовим є один регіон. Наприклад, "Єдиний центр" Віктора Балоги (з базою в Закарпатті) або "Фронт змін" Арсенія Яценюка. Маючи яскраво виражений "свій" регіон у вигляді Буковини, Арсеній зумів отримати і прийнятний результат (більше 6%, за даними екзит-полу) в цілому по країні. Правда, на Яценюка багато в чому зіграв факт кризи опозиції - розчарувавшись у Тимошенко з Ющенком і не бажаючи вибирати ні влада (і що прилучився до неї Сергія Тігіпка), ні радикального Тягнибока, частина "помаранчевого" електорату вибрала "хоча б таку опозицію". Але найяскравішим прикладом регіональної партії є "Совість України", яка отримала двох мерів - у Вінниці та Полтаві, а також показала гарний результат на виборах в Вінницька облрада. По суті, вона є спільнотою регіональних еліт, які не хочуть підкорятися якомусь центру в Києві.

Банкрути

Провал. Поразка "Сильною Україною" може підштовхнути Сергія Тігіпка до відходу в опозицію

Мова, звичайно ж, про "Сильної України" Сергія Тігіпка (4,3% за даними екзит-полу, хоча розраховували на більш ніж 10%) та Народної партії Володимира Литвина (1,8%). Литвин вже давно позиціонував себе як "третю силу", але така сила може бути "третьої" тільки до того моменту, як приходить у владу. У Тігіпка були інші проблеми. По-перше, будучи в уряді одинаком, він отримував лише шишки на зразок загальної критики Податкового кодексу, який на нього повісило "регіональний" більшість. Але другу і головну проблему віце-прем'єр собі створив сам - це проблема кадрів. З одного боку, як молодший партнер, він у багатьох містах поступався Партії Регіонів право вести свого мера - а саме кандидати в мери на цих виборах ставали головними локомотивами для своїх партій. З іншого, у багатьох регіонах Тігіпко зробив ставку на вельми непопулярних людей з грошима, які принесли "Сильної України" фінансове благополуччя (і можливість вести рекламу на широку ногу), але відібрали у неї довіру, яким партія користувалася спочатку.

І для Тігіпка, і для Литвина поразки на місцевих виборах може мати далекосяжні наслідки. Наприклад, Тігіпко це може спровокувати до відходу в опозицію (щоб зберегти свій рейтинг на критиці влади), або він може вирішити остаточно зливатися з Партією Регіонів, розраховуючи у віддаленому майбутньому стати офіційним спадкоємцем Януковича.

Литвину ж, навпаки, потрібно триматися за місця у цій владі, тому що в майбутньому парламенті в його партії місця немає (вона не долає 3% бар'єр). Вся його нинішня цінність для регіоналів - у двох десятках голосів у Раді. Тому навряд чи когось здивує, якщо в Мінтрансі та Держприкордонслужбі відбудуться кадрові зміни не на користь "литвинівців" - Володимиру Михайловичу зараз хоча б місце спікера зберегти ...

Джерело: Сьогодні