Вибір України 2015                                             Україна єдина - единая страна!

Головна | Мій профіль | Вихід

Ві́ктор Фе́дорович Януко́вич  Вимова ; нар. 9 липня 1950, Єнакієве), голова Партії регіонів (з квітня 2003); Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007); член Ради національної безпеки і оборони України (11 вересня 2006 - 18 грудня 2007).

 Освіта

• Єнакіївський гірничий технікум (1973);
• Донецький політехнічний інститут (1980), спеціальність інженер-механік, «Автомобілі та автомобільне господарство»;
• Українська академія зовнішньої торгівлі (2001), магістр міжнародного права, «Міжнародне право»;
• Інститут економіко-правових досліджень НАНУ, дисертація на тему «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону».

 Кар'єра

• серпень 1972 — квітень 1973 — автоелектрик
• квітень 1973 — листопад 1976 — механік, Єнакіївське АТП № 04113
• листопад 1976 — лютий 1984 — директор автобази, ВО «Орджонікідзевугілля», місто Єнакієве
• лютий 1984 — вересень 1987 — директор автобази, ВО «Донбастрансремонт», місто Донецьк
• листопад 1987 — листопад 1988 — заступник директора з автотранспорту дирекції матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецького державного ВО вугільної промисловості
• листопад 1988 — травень 1989 — заступник начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецьке головне територіальне управління вугільної промисловості
• травень-вересень 1989 — в.о. директора, вересень 1989 — березень 1991 — директор, ВО «Донбастрансремонт»
• травень 1991 — січень 1994 — генеральний директор, об'єднання підприємств «Донбастрансремонт»
• січень — вересень 1994 — генеральний директор, об'єднання промислового транспорту вугільної промисловості «Укрвуглепромтранс»
• вересень 1994 — серпень 1996 — генеральний директор, Донецького територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту «Донецькавтотранс»
• серпень — вересень 1996 — заступник голови; вересень 1996 — травень 1997 — 1-й заступник голови; 14 травня 1997 — 21 листопада 2002 — Голова Донецької облдержадміністрації та Голова Донецької облради
• 21 листопада 2002 — 5 січня 2005 — Прем'єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України
• 4 серпня 2006 —18 грудня 2007 — Прем'єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України

 Сім'я

Віктору Януковичу 3 роки

Народився у місті Єнакієве^[1][2], Донецької області; батько Федір Володимирович (1923—1991) — металург; мати Ольга Семенівна (1925—1952) — медсестра. Дружина Людмила Олександрівна (1949) — пенсіонер; син Олександр (1973) — за фахом лікар-стоматолог, зараз працює заступником генерального директора ТОВ «Донбаснафтопродукт»; син Віктор (1981) — народний депутат України. У Віктора Януковича є звідні сестри, але він про них воліє не згадувати.^[3]

 Юність та дитинство

Мати померла коли Віктору Януковичу було 2 роки. Батько одружився удруге. Через погані стосунки з мачухою Янукович пішов з батьківського дому до бабусі, жив «у малюсінькому флігелі». Коли Віктор Янукович став прем'єром, в його школі з'явилась табличка, що він там учився. Як він стверджував: "Я ніколи не був круглим відмінником, хоча учився добре, наука давалася легко, учителі говорили: «схоплює усе на ходу». Від батька він успадкував гасло «Очі бояться — руки роблять». Також від батька в спадщину дісталася Віктору Януковичу і дружба з космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, із яким, виявляється, Федір Володимирович Янукович перед війною разом учився літати в Єнакіївському аероклубі.

 Судимості

Віктор Янукович та космонавт Георгій Береговий

15 грудня 1967 року у віці 17 років Віктор Янукович був уперше засуджений до 3 років позбавлення волі за участь у пограбуванні за статтею 141 ч.2 КК УРСР як член злочинного угруповання «Півновка». У зв'язку з амністією з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції термін покарання був зменшений судом до 1,5 років. Покарання Віктор Янукович відбував у колонії Кременчука упродовж 6-7 місяців і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За свідченням мешканця Сміли Миколи Московченка, який у той час також перебував у цій колонії, Віктор Янукович співпрацював з адміністрацією виправної установи.

Удруге до кримінальної відповідальності Віктор Янукович був притягнутий за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ст. 102 КК УРСР й засуджений 8 червня 1970 року до 2 років позбавлення волі. Але при цьому з невідомих зараз причин досудове слідство й розгляд справи в суді тягнулися 9 місяців. За свідченням одного з приятелів Віктора Януковича Олександра Мартиненка, під час інциденту була присутня якась дівчина, яку Віктор Янукович начебто захистив від п'яних залицянь. Побутує легенда, що начебто справа насправді порушувалася за зґвалтування відповідно до статті 118 КК УРСР, але завдяки співпраці Януковича з «органами» буцімто зникла заява потерпілої, а справа була перекваліфікована.^[3]

У грудні 1978 року судимості Януковича ухвалою Президії Донецького обласного суду були визнані безпідставними. Це стало можливим завдяки зверненню до Донецького обласного суду космонавта Георгія Берегового, депутата Верховної Ради СРСР.^[4]

Обставини цих справ суперечливо висвітлюються низкою засобів масової інформації.

У 2006 році була заведена кримінальна справа за фактом фальсифікації постанов суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Проте вона була закрита за відсутністю складу злочину у липні 2006 року.^[5] 8 лютого 2005 Донецька обласна прокуратура за вказівкою Генпрокуратури України відновила розслідування у справі про можливі фальсифікації при знятті судимостей з Віктора Януковича. У липні 2005 року в ході перевірки, проведеною Донецькою обласною прокуратурою, було встановлено, що протягом 2002-2004 років співробітниками Донецького обласного апеляційного суду були підроблені дві постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування у відношенні Віктора Януковича вироків народного суду Єнакієве по ст. 141 ч. 2 ("грабіж, пов'язаний з насильством") і ст. 102 ("свідоме нанесення тілесних ушкоджень"). Експертиза, проведена Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Керування МВС у Донецькій області, як і наступним, проведеним Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України, факт фальсифікації архівної справи № 386 Р-3410 підтвердила. Зокрема, у висновках обох експертиз відзначалося, що сторінки з постановами, що відрізняються складом паперу від інших сторінок, вставлені в справу після її розшивання, підпис судді Віталія Хованского, який вивчав справу Януковича, підроблений іншою особою. У жовтні 2005 року, однак, розслідування було припинено "у зв'язку з відсутністю складу злочину" - слідчим органам так і не вдалося виявити оригінали фальсифікованих документів, а склад злочину по ст. 366 ч.2 КК України припускає підробку винятково оригіналів.[5] Віталій Бойко, головуючий у президії Донецького обласного суду того часу, а згодом голова Верховного Суду України, не раз заявляв, що особисто підписав постанови суду про зняття судимостей.

 Політична діяльність

 Період 1979—2004 рр.

Віктор Янукович з дружиною, сином Олександром та батьком в 1985 році

 Період 1979—1997 рр.

За даними одних джерел, Віктор Янукович вступив до лав КПРС в 1979 році,^[6] з інших — в 1980 році.^[7] У 1981 році новоспечений член КПРС пройшов перевірку відповідального контролера комітету партійного контролю Михайла Люнькова. Наступного року Віктор Янукович був обраний депутатом Карло-марксовської сільради міста Єнакієве.^[8]

Становлення Віктора Януковича як регіонального лідера відбулося в середині 90-х років.^[9] До цього моменту в Донецькій області вже оформився один з найсильніших фінансових угрупувань України.^[10] Вважається, що Віктор Янукович вніс чималий внесок до його створення. Саме його називали одним з авторів схеми «вугілля-кокс-метал»: шахти на Україні отримували державні дотації; кокс, що вироблявся з вугілля яке дотувалось, дозволяв різко понизити собівартість металу; об'єднання в одних руках всього виробничого ланцюжка від видобутку вугілля до експорту металопродукції дозволяло виводити за кордон державні дотації у вигляді прибутку за експортований метал і відшкодованого ПДВ.^[10] Саме тоді, вважається, виник тандем Віктора Януковича і Рината Ахметова.^[9]

Після заміни на керівному посту області Щербаня Володимира Петровича на Полякова Сергія Васильовича влітку 1996 року Віктор Янукович був призначений першим заступником нового голови обласної державної адміністрації (займався роботою базових галузей промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку). Не бажаючи заглиблюватися в проблеми регіону, Сергій Поляков практично переклав свої функції на Віктора Януковича. Авторитет останнього на місцевому і державному рівні зріс, відкривши шлях до ще вищого кар'єрного злету.

 Період 1997—2002 рр.

14 травня 1997 року Указом Президента № 435/97 Янукович Віктор Федорович був призначений на місце звільненого голови Донецької обласної державної адміністрації Полякова Сергія Васильовича. Кандидатуру Януковича вважали найбільш логічною, враховуючи його здатність обходити гострі кути у відносинах між регіоном і центром.

14 червня 1998 року Віктор Янукович перемагає на повторних виборах в обласний Раді з виборчого округу № 7 (вибори 28 березня 1998 року були визнані такими, що не відбулися). 11404 виборці (78,41 %) віддають за нього свій голос.^[11]

14 травня 1999 року шоста сесія Донецької обласної Ради ХХІІІ скликання прийняла заяву Пономарева Івана Дмитровича про звільнення від виконання обов'язків голови за станом здоров'я. У цій заяві була згадана кандидатура голови обласної держадміністрації Віктора Януковича як найбільш прийнятна заміна. Більшість депутатів підтримали дану кандидатуру, тобто дозволили Віктору Януковичу суміщати посади керівника обласної виконавчої і представницької влади, що суперечило чинному законодавству України.
Віктор Янукович був одним з тих, хто суміщав керівні посади в обласній раді і облдержадміністрації. До відомого розпорядження Президента (кінець 2000 р.), який зажадав, щоб сумісники визначилися, де вони хочуть працювати, він не думав про те, щоб «здати» одну з посад. Проте на початку 2001 р. слухняно подав заяву про відставку з поста голови облради. І тут облрада переважною більшістю голосів (136 — «за» при 4 — «проти») ухвалила рішення продовжити повноваження своєму керівникові.

У травні 2001 року Віктор Янукович зробив ще одну спробу піти з поста голови облради. Тоді він це пояснював не потребою підкорятися закону, а тим, що за попередні два роки в облраді було створено стабільну конструктивну більшість. Тому відпала необхідність суміщати посади. Спроба була успішною. Новим головою облради став Борис Вікторович Колесніков.
Вибори до Верховної Ради 2002 в Донецькій області були тріумфом пропрезидентського блоку «За єдину Україну!». Список блоку отримав майже 40 % голосів донецьких виборців. По одномандатних округах (всього їх — 23) пройшли в основному його висуванці, які згодом склали основу фракції «Регіони України».

Віктор Янукович був обраний депутатом Обласної ради в місті Димитров. За нього проголосували більше 70 % жителів округу. Губернатор заявив, що він «задоволений» результатами виборів.^[12]

Віктор Янукович в серпні 2004 року, незадовго до Виборів Президента 2004.

Будучи губернатором Віктор Янукович не вступав в Партію регіонів, проте не приховував своїх симпатій до неї, заявляючи, зокрема, що партія «має велике майбутнє в Донбасі».^[13] Пізніше, коли Віктор Янукович вже став прем'єром за квотою фракції «Регіони України», йому запропонували очолити Партію регіонів. Офіційно з цією ініціативою виступили декілька місцевих організацій партії в Донецькій області. Після тривалих приготувань і дискусій Віктор Янукович був обраний лідером на 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р. Микола Азаров став головою політичної ради; Володимир Рибак — головою виконкому політичної ради партії.

Віктор Янукович — прихильник змішаної виборчої системи. Такої ж точки зору дотримувалася і Донецька облрада. Зокрема, в 2001 р. він прийняв звернення до Верховної Ради і Президента з проханням зберегти змішану систему, «щоб не обмежувати права громадян».^[14]

Завдяки активній підтримці Віктора Януковича і фінансово-економічних груп Донбасу, в першу чергу Індустріального союзу Донбасу (ІСД) кандидатура Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року, останній бере сенсаційну перемогу в Донецькій області, електорат якої завжди випробовував симпатії до представників лівих сил. У першому турі 31 жовтня Леонід Кучма отримав в свою підтримку 31,96 %, а основний його суперник Петро Симоненко (лідер Комуністичної партії України) — 39,40 %. У другому турі 14 листопада Леонід Кучма набрав — 52,98 % голосів, а Петро Симоненко — 41,22 %.^[15]

Проте перемога Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 р. не принесла Донбасу очікуваної вигоди. Навпаки, проблем стало більше — головним чином, через призначення Віктора Ющенка на пост Прем'єр-міністра, а Юлії Тимошенко — на пост віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу.^[16]

Незадовго до своєї відставки, яка відбулася в січні 2001 р., віце-прем'єр по ПЕК в уряді Віктора Ющенка Юлія Тимошенко запропонувала свій план реформування вугільної галузі. Проте в Донбасі до нього поставилися різко негативно: наприклад, Віктор Янукович назвав його «популістським». У Донецьку дуже боялися ідей уряду Віктор Ющенко щодо закриття 88 шахт, зокрема 39 — в Донецькій області.^[17]Цікаво, що після відставки Юлії Тимошенко одним з кандидатів на пост, що звільнився, називали Віктора Януковича.

У той період, коли Віктор Ющенко очолював Кабінет Міністрів, до звичайних «скарг» донеччан про те, що владні повноваження надмірно централізовані в руках Києва, додалася незадоволеність політикою уряду в паливно-енергетичному комплексі. Президент Кучма у той час був солідарний з «донецькими» в питанні оцінки енергетичної політики уряду Віктора Ющенка.

В часи губернаторства Віктор Янукович був лобістом деяких проектів у рамках регіону, зокрема Роман Гайовий з Агентства журналістських досліджень приводить такі успішні лобістські проекти губернатора Януковича: введення високого мита на коксівне вугілля, що дало можливість вирівняти в ціні дешевий російський з дорогим українським вугілля; прогрес в об'єднанні місцевих енергокомпаній; експансію донецьких фірм на ринок сусідньої Луганщини.

Віктору Януковичу, належала ідея створення на території Донбасу вільних економічних зон — «Донбас» й «Азов», що дали можливість місцевим компаніям значно знизити розмір податків, він також відомий як лобіст вугільних підприємств, проти закриття яких він виступав.^[18][19]

^{Читати далі...}