Литвин Володимир Михайлович
Литвин Володимир Михайлович (28 квітня 1956, Слобода-Романівська) — український політик, голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року і досьогодні.
Біографія
Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.
В 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання в 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.
В 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)»[1].
У 1991-1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.[2]
У 1994 р. за пропозицією О.Разумкова Литвина запросили на посаду помічника Президента Леоніда Кучми.[2]
В 1995 захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».
Член-кореспондент Національної академії наук України з 1997 року, дійсний член НАНУ з 2003 року, віце-президент НАНУ з 2006 року.
Брат — Литвин Микола Михайлович
Праці
Автор понад 270 наукових праць і книжок, зокрема —
- «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
- «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
- «Україна на межі тисячоліть (1991—2000)» (2000 р.),
- «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і роки ХХ ст.)» (2001 р.),
- «Україна: хроніка поступу (1991—2001)» (2001 р.),
- «Вимір історією» (2002 р.),
- «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).
Заслужений діяч науки і техніки України (з листопада 1998 року). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999 р.; за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»).
Герой України (з врученням ордена Держави, грудень 2004 року).
У 1978 — 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України і ЦК КПУ).
У серпні 1994 року став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.
Скандал з копірайтом
Деякі праці Литвина, наприклад, публікація 2002 року в газеті «Факты и комментарии» під назвою «Подумаем еще раз: гражданское общество» переклада статті Томаса Карозерса в журналі Foreign Policy (Thomas Corothers, «Civil Society», Foreign Policy, # 117, Winter 1999—2000, pp. 18—29) призвели до звинувачення в плагіаті[3].
Глава Президентської адміністрації
З листопада 1995 р. — заступник глави президентської Адміністрації, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.
У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.
У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2 % голосів і до парламенту не потрапили.
Повернення Литвина у велику політику
Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності[4], пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.
9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі[5].
Див. також
Посилання
Примітки
|