Вибір України 2015                                             Україна єдина - единая страна!

Головна | Мій профіль | Вихід

Литвин Володимир Михайлович (28 квітня 1956, Слобода-Романівська) — український політик, голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року і досьогодні.

 Біографія

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

В 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання в 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.

В 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)»^[1].

У 1991-1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.^[2]

У 1994 р. за пропозицією О.Разумкова Литвина запросили на посаду помічника Президента Леоніда Кучми.^[2]

В 1995 захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».

Член-кореспондент Національної академії наук України з 1997 року, дійсний член НАНУ з 2003 року, віце-президент НАНУ з 2006 року.

Брат — Литвин Микола Михайлович

 Праці

Автор понад 270 наукових праць і книжок, зокрема —

• «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
• «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
• «Україна на межі тисячоліть (1991—2000)» (2000 р.),
• «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і роки ХХ ст.)» (2001 р.),
• «Україна: хроніка поступу (1991—2001)» (2001 р.),
• «Вимір історією» (2002 р.),
• «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).

Заслужений діяч науки і техніки України (з листопада 1998 року). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999 р.; за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»).

Герой України (з врученням ордена Держави, грудень 2004 року).

У 1978 — 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України і ЦК КПУ).

У серпні 1994 року став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.

 Скандал з копірайтом

Деякі праці Литвина, наприклад, публікація 2002 року в газеті «Факты и комментарии» під назвою «Подумаем еще раз: гражданское общество» переклада статті Томаса Карозерса в журналі Foreign Policy (Thomas Corothers, «Civil Society», Foreign Policy, # 117, Winter 1999—2000, pp. 18—29) призвели до звинувачення в плагіаті^[3].

 Глава Президентської адміністрації

З листопада 1995 р. — заступник глави президентської Адміністрації, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.

У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.

У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2 % голосів і до парламенту не потрапили.

 Повернення Литвина у велику політику

Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності^[4], пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.

9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі^[5].

 Див. також

• Народний блок Литвина

 Посилання

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»
• Олексій Толочко, Наталя Яковенко, «Потрапили в історію», Критика. №7—8, 2006 рік. — Критичний аналіз наукової творчості Володимира Литвина.
• narodna.org.ua — офіційний сайт Народної партії

 Примітки